Функції печінки

ДЕШЕВЫЕ ЛЕКАРСТВА ОТ ГЕПАТИТА С
Сотни поставщиков везут лекарства от гепатита С из Индии в Россию, но только M-Pharma поможет вам купить софосбувир и даклатасвир и при этом профессиональные гепатологи будут отвечать на любые ваши вопросы на протяжении всей терапии.

Основні функції печінки

 

Неможливо знайти практично жодного метаболічного процесу в організмі, який би не був пов’язаний з функціонуванням печінки.

 

Основними функціями печінки в організмі є:

1)      метаболічна – печінка бере участь у вуглеводному, ліпідному, білковому, пігментному та інших видах обміну;

2)      екскреторна  – з жовчю виділяються деякі кінцеві продукти метаболізму;

3)      детоксикаційна – в печінці відбувається знешкодження токсичних речовин, які мають екзогенне походження або утворюються в організмі.

 

2.1. Метаболічна функція

 

Печінка займає центральне місце в обміні речовин, є великою проміжною станцією між портальним та загальним кровообігом в організмі. Вона бере активну участь у процесах, які забезпечують сталість концентрацій та динамічну рівновагу багатьох речовин (глюкози, холестеролу, білків, вітамінів, заліза, води тощо). Це забезпечується завдяки тому, що в печінці продукується загальний метаболічний пул для обміну білків, вуглеводів, ліпідів та інших сполук.

 

Роль печінки в обміні вуглеводів

 

            Основна роль печінки в обміні вуглеводів полягає у тому, що вона забезпечує сталість концентрації глюкози у крові. Підтримка стабільності вмісту глюкози досягається за рахунок:

–          використання мобільних запасів глікогену печінки;

–          глюконеогенезу – синтезу глюкози з невуглеводних субстратів, який також відбувається в печінці.

 

Гепатоцити – основні клітини, які метаболізують вуглеводи їжі. У гепатоцит глюкоза транспортується за допомогою спеціального транспортного білка – GluT-2;  після надходження в клітину вона підлягає фосфорилюванню.

Як відомо, використання глюкози позапечінковими тканинами залежить від активності гексокінази, яка фосфорилює глюкозу – перетворює її в глюкозо-6-фосфат. Активність цього ферменту регулюється за принципом негативного зворотного зв’язку, і тому при збільшенні продукту реакції – глюкозо-6-фосфату – спостерігається інгібування цього ферменту. У печінці дорослих людей існує аналогічний фермент – глюкокіназа, яка починає активно синтезуватися у дітей після першого місяця з моменту народження. На відміну від гексокінази активність цього ферменту не залежить від кількості глюкозо-6-фосфату. У разі приймання їжі, що багата на вуглеводи, глюкокіназа «налаштовується» на високі концентрації глюкози, і це забезпечує інтенсивне поглинання глюкози гепатоцитами при її високих концентраціях у крові.

У негрів США та карибських островів, японців, креолів Маврикії поширений дефект глюкокінази. Клінічна картина цієї патології подібна до картини інсуліннезалежного цукрового діабету і характеризується гіперглікемією (глюкоза не утримується гепатоцитами) та пригніченою відповіддю  В-клітин підшлункової залози на високі концентрації глюкози. Крім того, надлишок глюкози в адипоцитах перетворюється в триацилгліцероли – виникає тучність.

Активність глюкокінази збільшується під впливом інсуліну. Навпаки, глюкокортикоїди інгібують активність ферменту. Саме тому ця реакція пригнічується при цукровому діабеті, гіперкортицизмі та, тимчасово, при стресі – розвива-ється гіперглікемія.

Фосфорильована глюкоза – це заряджена молекула, тому не може легко проходити крізь плазматичну мембрану – створюється своєрідна «пастка» для глюкози в гепатоцитах. Далі в печінці відбувається депонування глюкози у вигляді глікогену – активується глікогенез. Після приймання їжі ця резервна форма вуглеводів може становити до 1/5 маси печінки. Депо глікогену використовується в разі зростання потреб організму в глюкозі.

            При зменшенні концентрації глюкози у крові, наприклад, при голодуванні, перш за все, активується глікогеноліз – глікоген печінки розщеплюється до вільної глюкози, яка надходить у кров. При голодуванні через 24 години глікоген у печінці практично повністю зникає.

Розпад глікогену печінки активується гормоном підшлункової залози – глюкагоном та гормоном мозкової частини надниркових залоз – адреналіном. Ці гормони запускають каскадний механізм, який у результаті призводить до активації глікогенфосфорилази (або фосфорилази) – ферменту, що гідролізує 1,4-α-глікозидні зв’язки у молекулі глікогену.

 Продуктом дії фосфорилази є глюкозо-1-фосфат, який під дією фосфоглюкомутази перетворюється в глюкозо-6-фосфат. У свою чергу, глюкозо-6-фосфат дефосфорилюється під дією глюкозо-6-фосфатази з утворенням вільної глюкози, яка надходить у кров. На відміну від адреналіну та глюкагону інсулін гальмує глікогеноліз – переводить фосфорилазу в неактивний стан.

 

 

 

 

 

Схематично процес глікогенолізу в печінці показаний на рис.1.  

Рисунок 1 – Глікогеноліз у печінці

Крім розпаду глікогену, існує також ще один процес, який підтримує сталість концентрації глюкози в разі зниження надходження її з їжею – це  глюконеогенез (синтез глюкози з невуглеводних субстратів). Глюконеогенез буде відбуватися з максимальною потужністю тоді, коли запаси глікогену майже використані. Активація цього процесу здійснюється глюкокор-тикоїдами, які індукують синтез ключових ферментів глюконеогенезу; інсулін навпаки пригнічує глюконеогенез.

            У разі тяжких уражень паренхіми печінка втрачає здатність підтримувати концентрацію глюкози у крові на постійному рівні, що призводить до розвитку гіпоглікемії.

           

 

 

 

У печінці глюкоза підлягає аеробному або анаеробному катаболізму, який є більш інтенсивним порівняно з іншими тканинами. Цей факт пояснюється тим, що в печінці відбуваються активні метаболічні перетворення, які потребують значних енергетичних витрат.

Деякі проміжні метаболіти розпаду глюкози також можуть бути використані для синтезу ліпідів (ацетил-КоА) або білків (піруват, α-кетоглутарат та ін.).

            Печінка також відіграє значну роль у метаболізмі деяких інших вуглеводів та продуктів їх метаболізму. Переважно в гепатоцитах здійснюється обмін галактози та фруктози, пірувату, лактату, глюкуронової кислоти тощо. Перетворення галактози, фруктози, лактату та пірувату в глюкозу є специфічною функцією печінки.

Галактоза утворюється в кишечнику при гідролізі молочного цукру – лактози. У печінці галактоза перетворюється в глюкозу за механізмом, який зображений на рис. 2.

Спадковий дефект будь-якого з трьох названих ферментів (рис. 2) призводить до розвитку галактоземії. Внаслідок цього надлишок галактози в кришталику перетворюється в галактотіол – спирт, який токсично впливає, і  його накопичення може призвести до розвитку катаракти.

Найвідоміший спадковий дефект галактозо-1-фосфат-уридилтрансферази. Крім катаракти, при цій патології галактозо-1-фосфат, який утворюється у великій кількості, токсично впливає на мозок, печінку, нирки.  При ураженні нейронів можлива затримка психомоторного розвитку дитини.

Фруктоза в гепатоцитах також перетворюється в глюкозу за механізмом, що зображений на рис. 3.

Дві тріози, які утворюються (гліцеральдегід та діоксіаце-тонфосфат),  можуть метаболізувати в печінці по гліколітич-ному шляху –  на певній ділянці процесу включатися в гліколіз. Це перетворення відбувається з більшою швидкістю, ніж гліколітичний розпад самої глюкози у зв’язку з тим, що тріози минають фосфофруктокіназну реакцію (ФФК), яка  здійснює контроль за швидкістю катаболізму глюкози.

 

                                              

Рисунок 2Метаболізм галактози у печінці.

 

 

Ферменти процесу:

1 – галактокіназа;

2 – галактозо-1-фосфатуридилтрансфераза;

3 – епімераза.

           

Рисунок 3 – Метаболізм фруктози в гепатоцитах

 

Спадковий дефект одного з ферментів метаболізму фруктози, а саме дефіцит фруктозо-1-фосфатальдолази, призводить до накопичення фруктозо-1-фосфат. Це відбувається тому, що гепатоцити втрачають здатність перетворювати фруктозо-1-фосфат у гліцеральдегід та діоксіацетонфосфат. 

 

 

Виникає фруктоземія, яка призводить до гальмування розпа-ду глікогену і розвитку гіпоглікемії; також підсилюється мобілі-зація ліпідів, формується стеатоз печінки та гіперурикемія.

 

Лактат і піруват як проміжні продукти метаболізму вуглево-дів також метаболізують у печінці – вони перетворюються в глюкозу, тобто є субстратами для глюконеогену.  

            При тяжких паренхіматозних ураженнях печінки, і особливо при фіброзному переродженні цього органа, значно знижується здатність гепатоцитів метаболізувати галактозу, фруктозу, лактат.  Саме тому в клінічній гепатології для діагностики іноді використовують специфічні функціональні проби з навантаженням галактозою, фруктозою або лактатом.

            Крім вищеназваних перетворень, при окисненні глюкози в печінці утворюється глюкуронова кислота:  

Ця уронова кислота бере участь у процесах детоксикації екзогенних та ендогенних токсичних речовин. Так, наприклад, деякі лікарські речовини (камфора, ментол та ін.) у печінці утворюють кон’югати з глюкуроновою кислотою і в такому вигляді виводяться із сечею.

 

 

 

Утворення глюкуронової кислоти в печінці має велике значення для синтезу високомолекулярних гетерополісахаридів – глікозаміногліканів, які входять до складу сполучної тканини, слини, слизу ШКТ, глікопротеїнів крові.

            Низка захворювань печінки супроводжується змінами вуглеводного обміну, основою яких є кисневе голодування клітин внаслідок набряку органа та порушення мікроциркуляції. У подальшому спостерігається клітинна деструкція з ураженням мітохондрій та зниженням інтенсивності окисного фосфорилювання. Розвиток енергодефіциту є причиною пригнічення біосинтетичної функції печінки, зниження інтенсивності окисних процесів, зростання анаеробного катаболізму глюкози з накопиченням кислих продуктів метаболізму, порушення електролітного балансу та КОС організму. Наслідком цих змін є руйнація лізосом, вихід лізосомальних гідролітичних ферментів у цитозоль, аутоліз та загибель клітин печінки.

 

Роль печінки в обміні ліпідів

 

Печінка також бере активну участь в обміні ліпідів, а саме:

1)      продукція жовчі, яка відбувається в печінці, є необхідною для нормального травлення ліпідів та всмоктування продуктів їх гідролізу;

2)      при β-окисненні жирних кислот у гепатоцитах утворюється ацетил-КоА, який є субстратом для синтезу кетонових тіл;

3)      у печінці відбувається синтез ліпідів : триацилгліцеролів (ТАГ), фосфогліцеридів, холестеролу;

4)      утворення ліпопротеїнів крові, таких, як ЛПВЩ, ЛПДНЩ, є необхідним для транспорту і метаболізму ліпідів.

 

 

 

 

До складу жовчі входять жовчні кислоти, які синтезуються в печінці з холестеролу. Вони відіграють важливу роль у травленні ліпідів.

Жовчні кислоти та їх солі необхідні для:

1)  емульгації ліпідів їжі;

2)  активації панкреатичної ліпази;

3) всмоктування  жирних кислот, фосфоліпідів, холесте-ролу, моноацилгліцеролів.

Солі жовчних кислот входять до складу мішаної міцели, яка утворюється в процесі всмоктування та необхідна для транспорту продуктів травлення ліпідів. Далі солі жовчних кислот вивільняються з міцели, надходять у кров і знову – до печінки. Цей процес має назву  ентерогепатична циркуляція жовчних кислот. Між кишечником і печінкою солі жовчних кислот здійснюють 5-8 циклів за 1 добу (рис. 4).

Кишково-печінкова циркуляція жовчних кислот важлива не лише для перетравлювання ліпідів їжі. Цей процес необхідний для регуляції метаболізму холестеролу та оптимального функціонування гепатоцитів. Жовчні кислоти та їх солі  покращують кровопостачання печінки, осмотично стимулюють утворення жовчі, сприяють насиченню її фосфоліпідами та холестеролом, підсилюють перистальтику кишечника. Порушення утворення жовчі та регуляції її надходження в кишечник призводить до розвитку стеатореї (внаслідок порушення перетравлювання та всмоктування ліпідів) і гіпохолестеролемії (змінюється транспорт холестеролу в крові).

У печінці також відбувається окиснення ліпідів. Жирні кислоти, які утворюються при ліполізі в жировій тканині або всмоктуються в кишечнику, надходять у печінку в комплексі з альбумінами. До 60% усіх жирних кислот організму підлягають окисненню саме в печінці (приблизно 200 г на добу). У процесі окиснення жирних кислот (а також глюкози і деяких амінокислот) утворюється ацетил-КоА, який частково перетворюється в кетонові тіла. Ці енергетичні субстрати синтезуються виключно в печінці і є додатковими джерелами енергії для  м’язів, нирок, мозку та інших тканин.

Вторинний активний транспорт з Na+

 

Солі жовчних кислот

 

Екскреція

(≈ 0,6 г /доб)

 

Тонкий кишечник, дистальний відділ клубової кишки

 

Загальна жовчна протока

 

Сукупність солей жовчних кислот

(5-8 циклів за добу)

 

Портальна вена

 

     

Рисунок – 4 Ентерогепатична циркуляція солей жовчних кислот. Модифікація: Despopoulos А., Silbernagl S., Gay R., & Rothenburger A.  Color Atlas of Physiology. Thieme Medical Publishers, 2003, 432 p.

 

Паралельно в гепатоцитах відбувається синтез ліпідів та їх складових: жирних кислот (головним чином насичених),  гліцеролу, триацилгліцеролів, фосфоліпідів, холестеролу та його ефірів.

До 80%  усього холестеролу організму синтетується саме в печінці. В печінці холестерол використовується для синтезу жовчних кислот, в інших тканинах – для утворення стероїдних гормонів та вітаміну D3. Приблизно п’ята частина холестеролу надходить з жовчю в кишечник, де перетворюється в копростанол, який виводиться з калом.

 Інтенсивність синтезу холестеролу в печінці залежить від ентерогепатичної циркуляції жовчних кислот. У разі зниження процесів жовчоутворення або жовчовиділення в печінку надто-дить менше жовчних кислот і  відповідно печінка підсилює синтез холестеролу.

Печінка бере активну участь в метаболізмі ліпопротеїнів крові. У гепатоцитах синтезуються ЛПДНЩ та ЛПВЩ.

ЛПДНЩ – це основна транспортна форма триацилгліцеролів ендогенного походження, тобто тих, які  утворюються в печінці. Утворення цих транспортних форм ліпідів дуже важливе для нормального метаболізму ліпідів у печінці. Порушення синтезу ЛПДНЩ призводить до розвитку жирової інфільтрації печінки.

У печінці активно синтезуються і розщеплюються фосфо-ліпіди. ЛПВЩ є основними транспортерами саме фосфоліпідів. Крім того, не слід забувати про важливу роль цих ліпопротеїнів у транспорті холестеролу до клітин печінки і відповідно про антиатерогенну роль ЛПВЩ. Тобто синтез ліпопротеїнів крові, який відбувається в гепатоцитах, значною мірою обумовлює стабільність ліпідного обміну в організмі взагалі.

 У печінці також здійснюється катаболізм ЛПНЩ та залишків хіломікронів (ремнантів).

 У разі порушення балансу між синтезом і розпадом ліпідів виникає стеатоз печінки (синоніми: жирова інфільтрація, жирове переродження). З біохімічної точки зору стеатоз діагностується при вмісті триацилгліцеролів у гепатоцитах більш ніж 10%;  гістологічно – за наявності жирових крапель більш ніж у 50% гепатоцитів.

 

 До жирового переродження печінки можуть призвести такі порушення метаболізму гепатоцитів:

–          збільшення надходження ліпідів у печінку, наприклад, при активній мобілізації ліпідів із жирового депо;

–          зниження швидкості синтезу та секреції ЛПДНЩ, що можливо, наприклад, при дефіциті ліпотропних факторів або білковому голодуванні, при збільшенні кількості активних форм кисню, які стимулюють перекисне окиснення ліпідів;

–          гальмування окиснення ліпідів.

 

Цікавим прикладом гальмування окиснення жирних кислот може бути дія такої гепатотропної отрути, як гіпогліцину А – компонента незрілих плодів карибського дерева акії.  Мета-боліти гіпогліцину незворотно зв’язують карнітин та ацил-КоА, таким чином, блокують роботу карнітинового човника і відповідно гальмують β-окиснення жирних кислот.

Споживання алкоголю також небезпечно з точки зору виникнення стеатозу печінки. Існує точка зору, що токсичною для печінки є доза 80 г етанолу на добу. Етанол не має прямої токсичної дії на клітини печінки, його дія комплексна і передбачає:

–          стимуляцію ліполізу в адипоцитах;

–          зниження окиснення жирних кислот;

–          гальмування утворення ЛПДНЩ;

–          активацію перекисного окиснення ліпідів;

–          алкогольний дефіцит деяких ліпотропних факторів (вітамінів В6, В12) тощо.

 

При захворюваннях печінки ліпідний обмін порушується не лише в цьому органі, а і в організмі в цілому. Накопичення надлишку холестеролу, гальмування його етерифікації, зниження синтезу ЛПВЩ та підсилення синтезу ЛПДНЩ сприяють виникненню атеросклерозу та інших захворювань.

 

Роль печінки в обміні білків та амінокислот

 

В обміні білків, як, власне, й інших видів обміну, печінка  відіграє ключову роль.

Перш за все, анатомічне розташування дозволяє печінці регулювати концентрацію амінокислот, які надходять в кров після перетравлювання білків і концентрація яких значно підвищується після приймання їжі. Печінка є органом, який найбільш активно поглинає амінокислоти з крові. Гіпераміно-ацидемія (підвищення концентрації амінокислот у крові) є показником зниження утилізації амінокислот, у першу чергу гепатоцитами.

Печінка має повний набір ферментів білкового обміну, що дозволяє гепатоцитам  здійснювати різноманітні перетворення  щодо розщеплення, модифікації та синтезу азотовмістних сполук. Саме тому в гепатоцитах відбуваються такі перетво-рення:

 

1        Трансамінування амінокислот, яке дозволяє знизити до необхідного рівня концентрацію будь якої амінокислоти (крім треоніну) та збільшити кількість замінних амінокислот у разі їх дефіциту. Кетокислоти (безазотисті скелети амінокислот), які утворюються при трансамінуванні,  використовуються для синтезу глюкози, кетонових тіл та ліпідів, для продукції енергії.

 

2        Окисне дезамінування, яке також дозволяє печінці регулювати концентрацію амінокислот у крові. Цей процес каталізують амінооксидази, які розщеплюють амінокислоти до аміаку, кетокислот і води. Окисне дезамінування спряжене з трансамінуванням і є другою стадією непрямого дезамінування амінокислот.

3        Синтез власних білків печінки та крові. Швидкість оновлення  білків у печінці значно вища, ніж в інших тканинах (крім підшлункової залози). Білки печінки оновлюються протягом 7 діб, для інших органів – приблизно 17 діб. У гепатоцитах активно відбувається синтез власних ферментів печінки, які впливають на обмін речовин в усьому організмі. Значна кількість білків синтезується печінкою «на експорт». Печінка – це єдине місце синтезу альбумінів, фібриногену, протромбіну, проконвертину, проакцелерину, α-глобулінів, значної частини β-глобулінів.

 

4        За участі амінокислот печінка синтезує небілкові азотовмісні сполуки – креатин, пуринові та пиримідинові азотисті основи та нуклеотиди, нікотинова кислота, холін.

 

5        Утворення амінів (гістаміну, серотоніну, тираміну та ін.) відбувається в гепатоцитах при декарбоксилюванні відповідних амінокислот.

 

6        Завдяки роботі печінкових протеаз у гепатоцитах відбу-вається розщеплення структурних білків та  білків сироватки крові до низькомолекулярних сполук, які використовуються для власних метаболічних та пластичних потреб. У разі тяжких уражень паренхіми протеоліз білків підсилюється, що при-зводить до утворення великої кількості вільних амінокислот та порушення їх співвідношення. Особливо небезпечне підвищення у сироватці крові концентрації фенілаланіну, триптофану, тирозину та метіоніну.

 

7        Розщеплення нуклеопротеїнів у гепатоцитах призводить до утворення амінокислот та азотистих основ. Пуринові азотисті основи в гепатоцитах розщеплюються до сечової кислоти, яка виводиться з сечею.

 

8        У печінці відбувається знешкодження аміаку – кінцевого продукту катаболізму амінокислот, нуклеотидів, біогенних амінів та деяких токсичних продуктів гниття білків у кишечнику. В гепатоцитах він знешкоджується в орнітиновому

 

 

циклі, де синтезується сечовина, яка виводиться з організму з сечею.

 

9        У кишечнику амінокислоти, які не всмокталися, підлягають дії ферментів бактерій і перетворюються в токсичні продукти (індол, скатол, крезол, фенол, путресцин, кадаверин     та ін.). Ці токсичні сполуки надходять в печінку та підлягають детоксикації. Продукти знешкодження токсичних сполук кишечника також виводяться з сечею.

 

Значна кількість тяжких уражень паренхіми печінки супроводжується порушенням обміну білків та амінокислот, у першу чергу процесів трансамінування та дезамінування, синтезу сечовини. У результаті спостерігається накопичення аміаку (гіперамоніємія) та токсичних фенолів. Значне підви-щення концентрації аміаку може призвести до розвитку коматозного стану. 

Енергодефіцит призводить до порушення синтезу білків у гепатоцитах. У результаті змінюється співвідношення білкових фракцій крові (знижується альбуміново-глобуліновий коефіцієнт) – розвивається диспротеїнемія.

Зменшення концентрації альбумінів (гіпоальбумінемія) ви-кликає розвиток набряків, що пояснюється зниженням онкотичного тиску крові. Зміна концентрації альбумінів впливає на колоїдну стійкість глобулінів крові, саме тому при захворюваннях печінки спостерігаються позитивні значення осадових проб. Крім того, знижується вміст деяких білків системи коагуляції крові, транспортних білків (трансферину, церулоплазміну, гормонтранспортуючих білків та ін.), змен-шується активність ферментів (наприклад, холінестерази).

 

Роль печінки в обміні пігментів

Жовчні пігменти – це сполуки, які утворюються при розщепленні гемопротеїнів, а саме гему, і які мають різне забарвлення від зеленого (білівердин) до червоно-жов-того (білірубін). Ці сполуки надають забарвлення жовчі, тому вони мають саме таку назву – жовчні пігменти.

 Надходження в жовч є нормальним шляхом виведення цих кінцевих продуктів розщеплення порфіринових компонентів гемопротеїнів (гемоглобіну, міоглобіну, цитохромів та ін.). На відміну від білкової частини та заліза порфірини не можуть використовуватися організмом повторно і тому вони виводяться у вигляді таких складних тетрапірольних похідних.

 

 

Рисунок 5 – Будова білірубіну

 

 У печінці відбуваються важливі перетворення, які стосуються метаболізму жовчних пігментів: катаболізм гемоглобіну до білірубіну, захоплення білірубіну з сироватки крові та його кон’югація, екскреція зв’язаного білірубіну в кишечник.

Печінка – центральний орган, де відбувається знешкодження білірубіну шляхом кон’югації з глюкуроновою кислотою. Білірубін-глюкуронід, який утворюються, має меншу токсичність та більшу розчинність. Він екскретується з жовчю в кишечник.

При ураженні печінки її участь у пігментному обміні порушується, що може призвести до розвитку жовтяниці. У дорослих білірубін не має серйозного токсичного впливу. У новонароджених жовтяниця може призвести до тяжких та незворотних змін, особливо в тканині мозку. Детально метаболізм жовчних пігментів та характеристика жовтяниць будуть розглянуті в одному з наступних розділів.

 

Роль печінки в обміні гормонів, вітамінів та мінеральних речовин

 

У печінці відбувається інактивація гормонів, що необхідно для забезпечення сталості концентрації цих сполук у крові. Значна частина гормонів підлягає ферментативній модифікації, що призводить до утворення сполук, які не мають гормональної активності.

Катехоламіни розщеплюються під дією моноамінооксидази (МАО) та катехол-О-метилтрансферази. Окисне дезамінування та ортометилювання цих гормонів призводить до утворення та екскреції з сечею ванілін-мигдальної кислоти, норметанефрину та метанефрину. Визначення концентрації цих сполук у сечі використовують з діагностичною метою.

Тиреоїдні гормони в печінці декарбоксилюються, дезамінуються, деконденсуються та окиснюються.

Стероїдні гормони підлягають відновленню та неспецифіч-ному гідроксилюванню за участі специфічних ферментів. Продукти цих перетворень утворюють кон’югати з сірчаною або глюкуроновою кислотами та екскретуються в жовч або сечу. Визначення у сечі продуктів розпаду стероїдних гормонів має діагностичне значення в ендокринологічних дослідженнях.

Деякі пептидні гормони інактивуються неспецифічними (а, можливо, й специфічними) протеазами печінки.

Блокада ферментів катаболізму гормонів при хронічних патологіях печінки або в результаті дії деяких лікарських засобів призводить до значного підвищення чутливості тканин до гормонів та розвитку ендокринних порушень (генекомастії у чоловіків, симптомів, які наближені до синдрому Іценко-Кушинга, і акромегалії, набряків, пальмарної еритеми тощо).

 

 

 

 

 

 

Роль печінки в обміні вітамінів полягає у такому:

 

1)      жовчні кислоти, які утворюються в печінці, є необхід-ними для всмоктування жиророзчинних вітамінів А, D, E, K;

 

2)      α-, β- та γ-каротини, які надходять з їжею, під дією каротиноксигенази в печінці перетворюються у вітамін А;

 

3)      у печінці утворюються коферментні форми водороз-чинних вітамінів, відбувається перша стадія активації вітаміну D – утворення  25(ОН)D3;

 

4)      депонування деяких вітамінів (A, D, K, PP, E, B12 та ін.) є важливим для запобігання розвитку дефіциту вітамінів, який клінічно може проявлятися при хворобах печінки. Так, наприклад, при тяжких паренхіматозних ураженнях печінки розвивається клінічна картина гіповітамінозу вітаміну А (ксерофтальмія, кератомаляція) та гіповітамінозу вітаміну К (гіпопротромбінемія, геморагічний діатез);

 

5)      у гепатоцитах відбувається розщеплення коферментів та інактивація вітамінів (Е, В2, РР та ін.). Так, наприклад, метаболіт, який утворюється при інактивації вітаміну Е в печінці – 4-метил-4-окси-3,5,6-триметил-бензохінонил- гексакар-бонова кислота, після кон’югації з глюкуроновою кислотою виводиться з сечею.

Печінка відіграє значну роль в обміні мінеральних речовин, у тому числі мікроелементів (заліза, міді, цинку, марганцю, молібдену та ін.). У гепатоцитах  відбувається їх депонування. Так, наприклад, відомо, що в організмі людини знаходиться     80 мг міді, 10% з цієї кількості локалізовано саме в печінці.

У разі підвищення потреб мікроелементи за допомогою транспортних білків надходять в кров та використовуються в метаболічних перетвореннях.

 

 

У печінці мінеральні речовини знаходяться як у вільному вигляді, так і входять до складу високомолекулярних органічних сполук, наприклад, ферментів (Mg, Mn, Fe, Cu, Zn). У гепатоцитах знаходяться важливі для процесу кровотворення білки – мідьвмісний гепатокупреїн та залізовмісний феретин. Окремі катіони можуть брати участь в активації ферментів (Na+, Ca2+, К+, Ni2-, Co2+).

 Захворювання печінки можуть призвести до порушення обміну мінеральних речовин. Так, наприклад, відомі порушення метаболізму заліза та міді, причини яких пов’язані з функціонуванням гепатоцитів (гемохроматоз, гепатоцеребраль-на дистрофія та ін.).

 

 

5



Source: bookwu.net

Почитать еще

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *